Раптово стали батьками чотирьох дітей

“Тільки вчора переїхали в будинок”. Сказала мені Ліля, показуючи нову затишну двоповерхову оселю в 200 кв.м. в сучасному приватному секторі в Бучі, що на Київщині. 

Ліля з чоловіком Андрієм несподівано для самих себе стали батьками чотирьох дітей, які осиротіли ще при живих біологічних батьках: в жахливих умовах проживання через постійне пияцтво дорослих всі четверо були занедбані і почувалися непотрібними, хоча мама і намагалася покращити їхню долю. 

 Єдиним своїм “безпечним” місцем кожен з них вважав своє ліжко та життя “в телефоні”. 

За часи війни діти стали сиротами вже і формально: тата розстріляли російські загарбники під час окупації села Михайлівка-Рубежівка (Забуччя, Київщина) в березні 2022 року, а мама померла в кінці серпня від невиліковних хвороб. 

“Забирайте їх собі” 

 Почула від соціального працівника Ліля, яка тоді з чоловіком і 10-річним сином проживали в невеличкому будинку в Михайлівці-Рубежівці. 

“Куди забирати? В наші 50 кв.м?” Ліля не уявляла, як це можливо, але зізнається, що вже відчувала потяг до всіх чотирьох сиріт. 

Соціальна служба порадила спочатку зробити традиційний обряд хрещення і стати дітям за хрещену маму, а потім готувати документи на опікунство. 

Ліля і Андрій 

Новоспечені батьки Ліля та Андрій близько 10 років служили в реабілітаційних центрах для залежних, пройшовши нелегкий шлях власного перетворення із залежних людей до посвячених християн, здатних піднімати з самого дна вже списаних суспільством людей. 

Мають заміжню доньку та 5-річну онуку, а також неповнолітнього сина. 

“Для нас досвід прийомних батьків перший в житті. Віримо, що Бог дасть і сили, і можливості”, - ділилися служителі. 

На питання до сина подружжя Богдана, як він почувається щодо своїх нових родичів, коротко відповідає: як в християнському таборі. 

Вже не сироти 

Максим. 18 років

Коли я його побачила, зрозуміла, що він найстарший, але 18 не дала б йому. Максим не дуже говірливий, трохи дикуватий, але на контакт йде. Питала його про навчання. Казав, що вчиться на зварювальника. Ліля помітила, що він швидко відгукується на чужу потребу і одразу береться допомагати. 

Юля. 15 років 

Дівчинка сором'язлива і здебільшого замість слів киває головою на знак згоди, та ніби стидаючись, злегка посміхається. Вчителька у характеристиці зазначила, що Юля “не конфліктна, але якщо виникають суперечки за її участі, швидко намагається залагодити, відмовляючись від нової конфронтації, проте і без позитивного рішення”. 

Юля розповіла, що хотіла б стати перукарем, з дитинства про це мріє, а у школі їй подобається біологія. 

Після нашої спільної трапези дівчинка сама без прохань зібрала тарілки та помила посуд. 

Діма. 13 років 

У хлопця я несміливо запитала про розстріляного росіянами тата. Але відповів він коротко і чесно не про нього, а про погані стосунки між вже покійними батьками. 

Вчителька в характеристиці зазначила, що Дмитро часто хворіє, навчання дається йому важко, хоча тяжіє до гуманітарних предметів. Легко піддається чужому впливу, рідко висловлює власні ідеї та не займає лідерської позиції. 

Ваня. 7 років. 

Горобчик. Так сказала б про нього, хоча бачила його лише на фото. Дитина зараз проходить терапію з підвищення імунітету в Охматдиті. Трохи фізично і розумово відсталий. Мав йти в перший клас цього року. 

Лілю вразила його дорослість. Одного разу, коли вона сиділа чимось засмучена за столом, Ваня, підійшовши, багатозначно на неї подивився і сказав: “Буває, Василівно, буває”. 

“Не дивлячись на їхню забитість та пригніченість, кожен з них відкритий і нагадує глину, з якої можна ліпити щось добре”, - поділилася Ліля про дітей. 

Бо любов 

В теплій і жвавій бесіді з батьками, слухаючи їхні розповіді про дітей і про Божі дива в їхньому житті, я не змогла стриматися і вигукнула, немовби переживши дотик Небесного Батька: як же цих дітей любить Бог! 

Андрій погодився і відповів, що хтось, мабуть, ревно молився за них. 

Вже перед моїм виходом ми з Юлею залишилися на кухні самі. 

- Ти полюбила їх? - запитала я у неї, киваючи у бік її нових батьків, чиї голоси доносилися з іншої кімнати. 

- Так…- несміливо, трохи червоніючи, але з посмішкою, відповіла дівчинка. 

Я вже точно знала, що Юля з братами в надійних руках, адже любов не вичавити з себе, на неї можна тільки відгукнутися. 

*** 

P.S. На оренду будинку, де оселилася велика родина, необхідно щомісячно 17 тисяч гривень. Сім’я Гранцевих звертається до всіх небайдужих з проханням про допомогу: 

Отримувач: ГРАНЦЕВА ЛІЛІЯ ВАСИЛІВНА IBAN: 

UA153077700000026203112966792 ІПН/ЄДРПОУ: 2798110867 

Призначення платежу: Для поповнення картки 4323347321177161, ГРАНЦЕВА ЛІЛІЯ ВАСИЛІВНА, 2798110867 

Ганна Посвята.

 

ПОЛЮВАННЯ НА НЕВІСТКУ

Так як сама займаюсь піаром, то думаю про різні сфери його застосування. 

Вже давно дійшла висновку, що мама для свого сина - найкращий піарник. Вона знає своє чадо і може влаштувати, так воно і є, справжню промокампанію, яка іноді походить, скоріше, на полювання.

Так, звичайно, яка ж мати не бажає своєму синові щастя? Дивним було б протилежне. 

Але це ніколи не має статися за рахунок іншої людини, дівчини, яка, може, й не потребує те, що їй намагаються нав'язати. І на жаль, хтось потрапляє до цієї пастки.

Ні про що, крім власного досвіду, не розповім, і, як завжди, не претендую на об'єктивність.

Історія перша. 

Мені трохи за 20. Мій дім для мене постійне випробування у вигляді морального тиску, осуду і стану цапа вібувайла. Про прийняття  та любов просто не йшлося.

Несвідомо, хоча про саме оце "несвідоме" зрозуміла набагато пізніше, я шукала затишку, любові та спокою. Постійне внутрішнє тремтіння, витрачання багато сил на опір, бажання знайти втішення, втекти куди подалі, ба навіть викинутися з вікна...

І тут вона - його мати, вчителька у школі. Зачарувала мене своїм ставленням, приймала радо, здавалось, з розумінням. Нарешті. Думала я. Знайшла місце втішення.

Але на меті в неї було тільки влаштування її сина...за мій рахунок. 

Згодом мені стало ясним: людина маніпулювала. І що найстрашніше, це в неї був вже спосіб мислення, тобто вона так жила.

Звичайно, без подробиць. Але через років вісім, коли я прийшла до Бога, зрозуміла...це було доволі боляче, але зізнатися, в першу чергу собі, я мала,- що вийшла заміж за його матір, а не за нього...

Відтоді цю атмосферу добре впізнаю. До речі, мами і невіруючі, і віруючі можуть мати в собі такий гріх.

Історія друга. З гарним кінцем. 

Що вона тільки не говорила про свого сина! В мене і заправду склалося враження, що він саме той, хто мені потрібен.

Але ж, коли я з ним познайомилась, в мене склалася зовсім інша думка.

Ще деякий час ця мама продовжувала піаркампанію з посиланням на Боже кервництво, якого, до речі, в мене не було щодо цієї теми...

З часом наше спілкування з нею припинилося.

Спостерігаючи за її намаганнями мене схилити на бажаний нею бік, я дивувалась, наскільки це все схоже мій попередній досвід! 

Я б і не згадувала про ці речі, якби не останній нещодавній випадок.

Ще одна мама, яка хвилюється за свого сина, просто підійшла і сказала, що Бог їй сказав щодо мене для її сина... десь я вже це чула :)...Той же дух вирував в атмосфері... та для нього вже немає платформи для приземлення.

Хочеться звернутись до таких мам і побажати припинити полювати на хороших дівчат, і не позбавляти свободи у виборі.

Адже тільки любов, а не в жодному разі добрі наміри, може бути в основі стосунків.

Чого хворієш ти, душе моя?

Пісн 2:5: "Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!"

Не буду тебе винуватити і змушувати прикладати титанічні зусилля, яких у тебе немає, щоб подолати. Краще допоможу тобі.

Покладу тебе у затишне ліжечко Божої руки та заспіваю колискову, накрию теплою ковдрою Батьківської любові, дам тобі гарячий напій Духа Святого, пігулки Божих обітниць, для зміцнення імунітету - вітаміни Слова і зцілюючий пластир обіймів ближніх. 

А ще поговоримо, якщо захочеш...

Ти обов'язково викашляєшся, перехворієш і відновишся...

Чи ж то таке уперше? А чи востаннє?

Про другу заповідь

 

Не роби собі кумира 

Щодо цієї заповіді, то в сучасному світі не йдеться про язичницьких богів дощу чи плідності, або грецького Зевса, хоча до них ця заповідь відноситься теж.

Кумирами або об'єктами поклоніння можуть стати гроші, мистецтво, освіта, стосунки...

З позиції біблійного монотеїзма є тільки один Бог, Творець всесвіту.

І тільки Він має бути прославлений. Чому?

Один Бог означає:

1) існування однієї людської раси. Якщо у нас є один Бог-Отець, то всі ми брати і сестри незалежно від нації. 

2) якщо у всіх один Батько, то немає жодної людини, яка б була цінніше за будь-яку іншу.

3) один стандарт моралі. Якщо Бог каже, що вбивство це погано, то ти не можеш піти до іншого бога та отримати інший стандарт.

Фальшивими богами можуть виявитися хороші речі. Такі, як мистецтво, освіта та навіть кохання.

Багато найжорстокіших людей любили гарну музику та мистецтво, при цьому чинячи зло.

Багато високо освічених людей підтримували гітлера та нацизм.

У докторському ступені немає нічого, що б гарантувало, що людина буде мудрішою, добрішою чи етичнішою, ніж та, яка закінчила тільки старшу школу.

Люди, які ставили любов вище за Бога і добро, робили теж жахливі речі. Якщо ставити "любов" до країни вище за людей, то це може призвести до шовінізму.

Якщо буде тонути твоя собака і поруч незнайомець, кого ти врятуєш?

Якщо любов - це самоціль, то твій домашній улюбленець залишиться живим...Але якщо для тебе цінне людське життя, то ти спасеш людину.

Фальшиві боги руйнують світ.

Поклоняйся Богу і зможеш створити чудовий світ!

Про першу заповідь

Актуальність 10 заповідей не втрачається вже три тисячі років.

Вони є рецептом доброго світу.

Якщо ви переконані в тому, що вони були дані Найвищим Авторитетом, Богом, а не людиною, то запрошую до міркування про них. 

Вихід 20:2: "Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства."

Без цієї заповіді всі інші не мають сенсу.

Цікаво те, що Бог в цій заповіді говорить про Себе як про того, Хто вивів із рабства людей, а не про те, наприклад, що Він Творець.

Це вказує на важливість і значення свободи. І говорить про те, наскільки Бог ненавидить рабство та поважає свободу.

Але вільна людина не та, яка робить все, що хоче. Свобода випливає з морального самоконтролю і іншого способу досягнути її немає.

Бог вивів людей із рабства, тому ми маємо зобов'язання перед Ним - жити згідно з наступними 9 заповідями.

Моральний кодекс не виходить з людських переконань, а від Бога.

Бог найбільше від нас хоче, щоб ми морально відносились до інших. 

До 10 заповідей усі релігії вірили, що люди мають робити щось для їхніх богів, наприклад, годувати їх або навіть приносити людські жертви.

Завдяки 10 заповідям ми навчилися, що Бог хоче від нас, щоб ми добре ставилися до інших людей.

Вивівши з рабства людей, Бог довів, що Він турбується про них. 

Творець не просто існує, а Він піклується про Своє творіння.

Матеріал про 10 заповідей беру у відомого консервативного мислителя Денніса Праґера.

Родители вместе с детьми: как миссионерская семья служит во время войны

Миссионерская семья Васенд из Тернополя с начала полномасштабного вторжения россии в Украину поддерживает своих земляков совместными усилиями.

О переселенцах заботится Андрей, отец семьи со старшим сыном Назаром, эмоциональным исцелением женщин из всех регионов Украины занимается мама, Татьяна, а воинам украинской армии помогает их младший сын, пяти лет, Макарчик.

Миссионеры "Христос есть ответ" (CITA) Андрей и Татьяна Васенды, молодая и творческая семья, более восьми лет служат в Тернопольском крае и еще помнят те времена, когда будущая международная миссия СITA еще только начинала свою историю в 2014 году.

Андрей – христианский автор и исполнитель и Татьяна - художник-дизайнер направили свое творчество на помощь людям, переживающим тяжелые времена в Украине из-за войны.

Песни и встречи

Еще до войны миссионер готовил к выпуску новый музыкальный альбом, но пришлось отложить творческие планы. А позже для себя открыл, что его песни стали настоящей поддержкой для пострадавших от войны:

“В них речь идет о выходе, о том, что бороться надо, о надежде. После каждого служения, где я их пою, люди просят прислать им аудио. Это и есть время, когда творчество стало помогать. Планирую закончить клип на песню «Бороться надо» и молюсь о создании новых песен для людей, переживших потери».

Дважды в неделю Андрей организовывает встречи с переселенцами в двух форматах: богослужение и приятное общение за столиками, где люди могут просто выговориться и услышать искреннее сочувствие. Отдельные мероприятия команда миссионеров проводит для детей-переселенцев.

На базе церкви работает склад гуманитарной помощи, где можно получить продукты, средства гигиены и одежду.

Как говорит Андрей, за все время войны им удалось послужить около десяти тысяч человек, постепенно прибывающих в Тернополь.

Синергия трех

“Сейчас время молитвы, общения и творчества. Мы объединили эти три вещи, но молитву сделали самой главной». Рассказала Татьяна, которая вместе с двумя сестрами из церкви проводит встречи для женщин, ранее не читавших Библию и не являвшихся частью Божьей семьи.

"Молитва+арт". Так назвали еженедельные творческие свидания для переселенцев, которые пережили потери и находятся в депрессии.

Формат встреч предполагает рассмотрение темы и написание собственной картины. Таня говорит, что 15 женщин всех возрастов (от 15 до 70) на одной встрече – это идеально, чтобы построить отношения, пообщаться, уделить внимание каждой участнице, дать почувствовать, что она не одинока и нечего бояться.

 

Это не просто светский арт, это микс трех. Мы сделали молитву важнейшей частью этих встреч. Мы сами, организаторы, чувствуем Божье присутствие каждый раз. Дух движется по-разному, иногда мы много говорим, а иногда все молчат – царит тишина.

Это такой формат, где людям спокойно, уютно, им настолько хорошо, что они начинают раскрываться. Ты никому не лезешь в душу, человек сам делится своими переживаниями.

Недавно переселенка из Донецкой области рассказала, что эти встречи буквально исцеляют.

На них чувствуется легкость и могущество Божьего присутствия, Его доброты. У меня есть с чем сравнить, ведь меня приглашают проводить мастер-классы в разные места, но такой атмосферы нет нигде. Это такое Евангелие без слов”.

Поделки на ВСУ

“Все, мама! Покупай мне пластилин, я иду в наш двор и буду продавать свои работы на воинов ВСУ”. Однажды услышала Таня от младшего сына, пятилетнего Макара.

Родители Васенды дома развивают тему помощи на нужды военным на примерах других детей. Нередко Макар бывал на ярмарке, где дети продавали печенье на помощь воинам, и слышал, как во дворе дети кричали о сборе денег на армию за алычу.

 

Макар увлекался лепкой раньше и до войны собрал собственную коллекцию разных фигурок. Но настал момент, когда он сам захотел внести свой вклад в победу.

“Я говорю Макару: кто во дворе у тебя купит? Минимум нужно идти на площадь города. А еще лучше, если ты слепишь, а я выставлю в соцсетях и мы продадим в долларах.

Я отнеслась к этой идее без насмешки. И когда он вынес из своей комнаты первое произведение воина, я была в восторге, у меня не хватило слов, комок в горле стал – такая радость! Первую фигурку купила моя подруга за 20 долларов.

Макар продолжает лепить воинов, пса Патрона, волонтеров… Собранные средства пошли на реабилитацию одному солдату, получившему тяжелые ранения и лежащему в госпитале, на машину солдатам. Уже три фигурки отправила в Польшу. Макар от наших солдат лично получил благодарность за свои усилия.

Только фигурку Президента Зеленского не продает, говорит, что однажды подарит ему сам”, - поделились мама Таня.

Новое время – новые вызовы

Семья Васенд радуется тому, как Бог помогает им служить, но вместе с тем за время войны испытывают определенные трудности.

  

Таня. Для меня сложность возникает в коммуникациях — где нужно быть доброй и милосердной, а где уметь правильно выставлять границы с людьми.

Строить отношения, находя правильные слова, – это еще один вызов сейчас для меня.

Андрей. Недостаточно людей в команде. Я заметил, что люди устают, а они служат на правах волонтеров и не могут быть постоянно задействованы. Иногда остаешься без помощи и сам делаешь всю работу. Прошу людей из команды, чтобы они выделяли время для служения хотя бы раз в месяц.

Мы предлагаем людям стать миссионерами в нашей Миссии. Считаю, что это привилегия – быть служителем. Хотя и не все легко, но Бог обещает Свою помощь. Становясь миссионером, человек может влиять на общество и видеть, как меняются судьбы людей.

Служители советуют молодым миссионерам

Татьяна. Быть верными и смелыми и не сдерживать того, что Бог хочет делать через каждого из нас, не думать о результате. Мы должны быть послушными и верить, что мы инструмент в Божьих руках и не от нас все зависит.

Андрей. Попробовать нужно, потому что, как написано в Слове Божьем, надежда не постыжает (Рим.5:5). Необходимо делать шаги веры и надеяться на Бога: начать служение, а Бог в свою очередь поддержит.  

Когда ты не делаешь шаги веры, а уже хочешь получить что-то, это так не работает. Работает, когда мы верим, не видя. Иногда бывает, что годами ничего не происходит. Но Бог обещает плоды и Свое участие в нашей жизни.

Это большое счастье, когда находишься там, где можешь реализовать свой потенциал для Царства Божьего.

Не Аннушка, а Алеша

 

“Сердце мое говорит от Тебя: «ищите лица Моего»; и я буду искать лица Твоего, Господи” (Пс.26:8).

С этого стиха началось утро. Неожиданно в памяти всплыли образы из “Гардемарин” - Софьи и переодетого в девушку Аннушку курсанта Алексея Корсака. 

Стало интересно, к чему это все. Ведь должно же быть в этом что-то важнее этого эпизода из моего любимого фильма в юности и внезапных образов. 

Софья восприняла свою, хоть и странную, спутницу доброжелательно и открыто, предлагала ей купаться вместе, они же девчонки…

Хотя, судя по озвученным позже ее фразам о широких плечах Аннушки и необычном взгляде, она сомневалась в истинности того, что вынуждена была видеть. Но у нее не было доказательств. А внутри был вопрос: так ли все, как ей говорят?  

Церковь, ищущая Божьего лица, находится примерно в таком же состоянии: пытливый ум, желание узнать, докопаться до истины, проверить на правдивость. В сердце Церкви, стремящийся к познанию, всегда будет желание большего. 

В Аннушку Корсак вынужденно облекся и также вынужденно скрывал себя, но до времени. Такое положение не мешало ему интересоваться Софьей, украдкой за ней наблюдать и культивировать в себе чувство любви к ней.

Иисус, возлюбивший Свою Церковь, отдавший за нее жизнь, приобретший ее Своей Кровью…Продолжает любить Свою Невесту. То, что она еще не познала Его в полноте, не мешает Ему любить ее и восхищаться Своей возлюбленной. Иисусу нравится, когда спрашивают и исследуют. Он Сам всегда спрашивал у собеседников, взывая их к размышлению и поиску ответов. 

Более того, Он не беспокоится, что она Его не познала еще: ведь сроки у небесного Отца, который, когда придет полнота времени, позволит Иисусу открыться Церкви глубже. А для ищущей Божьего присутствия Церкви не будет новостью, а лишь подтверждением, что это “не Аннушка, а Алеша”, потому что сердце уже готово. Это будет ответ на ее глубинную потребность в Боге. 

Так появится новая мелодия любви (в фильме это очень красивая песня, признана самой романтичной, которую поют Корсак и Софья), а позже - плод этих отношений, как это случилось с героями киноленты. Только это уже будет совсем другой сезон.