Раптово стали батьками чотирьох дітей

“Тільки вчора переїхали в будинок”. Сказала мені Ліля, показуючи нову затишну двоповерхову оселю в 200 кв.м. в сучасному приватному секторі в Бучі, що на Київщині. 

Ліля з чоловіком Андрієм несподівано для самих себе стали батьками чотирьох дітей, які осиротіли ще при живих біологічних батьках: в жахливих умовах проживання через постійне пияцтво дорослих всі четверо були занедбані і почувалися непотрібними, хоча мама і намагалася покращити їхню долю. 

 Єдиним своїм “безпечним” місцем кожен з них вважав своє ліжко та життя “в телефоні”. 

За часи війни діти стали сиротами вже і формально: тата розстріляли російські загарбники під час окупації села Михайлівка-Рубежівка (Забуччя, Київщина) в березні 2022 року, а мама померла в кінці серпня від невиліковних хвороб. 

“Забирайте їх собі” 

 Почула від соціального працівника Ліля, яка тоді з чоловіком і 10-річним сином проживали в невеличкому будинку в Михайлівці-Рубежівці. 

“Куди забирати? В наші 50 кв.м?” Ліля не уявляла, як це можливо, але зізнається, що вже відчувала потяг до всіх чотирьох сиріт. 

Соціальна служба порадила спочатку зробити традиційний обряд хрещення і стати дітям за хрещену маму, а потім готувати документи на опікунство. 





Ліля і Андрій 

Новоспечені батьки Ліля та Андрій близько 10 років служили в реабілітаційних центрах для залежних, пройшовши нелегкий шлях власного перетворення із залежних людей до посвячених християн, здатних піднімати з самого дна вже списаних суспільством людей. 

Мають заміжню доньку та 5-річну онуку, а також неповнолітнього сина. 



“Для нас досвід прийомних батьків перший в житті. Віримо, що Бог дасть і сили, і можливості”, - ділилися служителі. 

На питання до сина подружжя Богдана, як він почувається щодо своїх нових родичів, коротко відповідає: як в християнському таборі. 




Вже не сироти 

Максим. 18 років




Коли я його побачила, зрозуміла, що він найстарший, але 18 не дала б йому. Максим не дуже говірливий, трохи дикуватий, але на контакт йде. Питала його про навчання. Казав, що вчиться на зварювальника. Ліля помітила, що він швидко відгукується на чужу потребу і одразу береться допомагати. 






Юля. 15 років 

Дівчинка сором'язлива і здебільшого замість слів киває головою на знак згоди, та ніби стидаючись, злегка посміхається. Вчителька у характеристиці зазначила, що Юля “не конфліктна, але якщо виникають суперечки за її участі, швидко намагається залагодити, відмовляючись від нової конфронтації, проте і без позитивного рішення”. 

Юля розповіла, що хотіла б стати перукарем, з дитинства про це мріє, а у школі їй подобається біологія. 

Після нашої спільної трапези дівчинка сама без прохань зібрала тарілки та помила посуд. 





Діма. 13 років 

У хлопця я несміливо запитала про розстріляного росіянами тата. Але відповів він коротко і чесно не про нього, а про погані стосунки між вже покійними батьками. 





Вчителька в характеристиці зазначила, що Дмитро часто хворіє, навчання дається йому важко, хоча тяжіє до гуманітарних предметів. Легко піддається чужому впливу, рідко висловлює власні ідеї та не займає лідерської позиції. 

Ваня. 7 років. 


Горобчик. Так сказала б про нього, хоча бачила його лише на фото. Дитина зараз проходить терапію з підвищення імунітету в Охматдиті. Трохи фізично і розумово відсталий. Мав йти в перший клас цього року. 





Лілю вразила його дорослість. Одного разу, коли вона сиділа чимось засмучена за столом, Ваня, підійшовши, багатозначно на неї подивився і сказав: “Буває, Василівно, буває”. 

“Не дивлячись на їхню забитість та пригніченість, кожен з них відкритий і нагадує глину, з якої можна ліпити щось добре”, - поділилася Ліля про дітей. 

Бо любов 

В теплій і жвавій бесіді з батьками, слухаючи їхні розповіді про дітей і про Божі дива в їхньому житті, я не змогла стриматися і вигукнула, немовби переживши дотик Небесного Батька: як же цих дітей любить Бог! 

Андрій погодився і відповів, що хтось, мабуть, ревно молився за них. 

Вже перед моїм виходом ми з Юлею залишилися на кухні самі. 

- Ти полюбила їх? - запитала я у неї, киваючи у бік її нових батьків, чиї голоси доносилися з іншої кімнати. 
- Так…- несміливо, трохи червоніючи, але з посмішкою, відповіла дівчинка. 

Я вже точно знала, що Юля з братами в надійних руках, адже любов не вичавити з себе, на неї можна тільки відгукнутися. 


*** 
P.S. На оренду будинку, де оселилася велика родина, необхідно щомісячно 17 тисяч гривень. Сім’я Гранцевих звертається до всіх небайдужих з проханням про допомогу: 
Отримувач: ГРАНЦЕВА ЛІЛІЯ ВАСИЛІВНА IBAN: 
UA153077700000026203112966792 ІПН/ЄДРПОУ: 2798110867 
Призначення платежу: Для поповнення картки 4323347321177161, ГРАНЦЕВА ЛІЛІЯ ВАСИЛІВНА, 2798110867 


Ганна Посвята.

 

ПОЛЮВАННЯ НА НЕВІСТКУ

Так як сама займаюсь піаром, то думаю про різні сфери його застосування. 

Вже давно дійшла висновку, що мама для свого сина - найкращий піарник. Вона знає своє чадо і може влаштувати, так воно і є, справжню промокампанію, яка іноді походить, скоріше, на полювання.

Так, звичайно, яка ж мати не бажає своєму синові щастя? Дивним було б протилежне. 

Але це ніколи не має статися за рахунок іншої людини, дівчини, яка, може, й не потребує те, що їй намагаються нав'язати. І на жаль, хтось потрапляє до цієї пастки.

Ні про що, крім власного досвіду, не розповім, і, як завжди, не претендую на об'єктивність.

Історія перша. 

Мені трохи за 20. Мій дім для мене постійне випробування у вигляді морального тиску, осуду і стану цапа вібувайла. Про прийняття  та любов просто не йшлося.

Несвідомо, хоча про саме оце "несвідоме" зрозуміла набагато пізніше, я шукала затишку, любові та спокою. Постійне внутрішнє тремтіння, витрачання багато сил на опір, бажання знайти втішення, втекти куди подалі, ба навіть викинутися з вікна...

І тут вона - його мати, вчителька у школі. Зачарувала мене своїм ставленням, приймала радо, здавалось, з розумінням. Нарешті. Думала я. Знайшла місце втішення.

Але на меті в неї було тільки влаштування її сина...за мій рахунок. 

Згодом мені стало ясним: людина маніпулювала. І що найстрашніше, це в неї був вже спосіб мислення, тобто вона так жила.

Звичайно, без подробиць. Але через років вісім, коли я прийшла до Бога, зрозуміла...це було доволі боляче, але зізнатися, в першу чергу собі, я мала,- що вийшла заміж за його матір, а не за нього...

Відтоді цю атмосферу добре впізнаю. До речі, мами і невіруючі, і віруючі можуть мати в собі такий гріх.

Історія друга. З гарним кінцем. 

Що вона тільки не говорила про свого сина! В мене і заправду склалося враження, що він саме той, хто мені потрібен.

Але ж, коли я з ним познайомилась, в мене склалася зовсім інша думка.

Ще деякий час ця мама продовжувала піаркампанію з посиланням на Боже кервництво, якого, до речі, в мене не було щодо цієї теми...

З часом наше спілкування з нею припинилося.

Спостерігаючи за її намаганнями мене схилити на бажаний нею бік, я дивувалась, наскільки це все схоже мій попередній досвід! 

Я б і не згадувала про ці речі, якби не останній нещодавній випадок.

Ще одна мама, яка хвилюється за свого сина, просто підійшла і сказала, що Бог їй сказав щодо мене для її сина... десь я вже це чула :)...Той же дух вирував в атмосфері... та для нього вже немає платформи для приземлення.

Хочеться звернутись до таких мам і побажати припинити полювати на хороших дівчат, і не позбавляти свободи у виборі.

Адже тільки любов, а не в жодному разі добрі наміри, може бути в основі стосунків.